Історія формування заповідності в Асканії-Нова почалася в другій половині XIX сторіччя, коли ще юний Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн (1863-1920 рр.), нащадок німецьких колоністів, що освоювали південноукраїнські степи, і які володіли цією територією, почав створювати перші вольєри для птахів і звірів. Дитяче захоплення Фрідріха незабаром стало справою його життя, якій він залишався вірний до кінця своїх днів. Вже до початку 80-х років XIX сторіччя звістка про незвичайний зоопарк з напіввільним утриманням тварин в безводих степах Таврійської губернії Росії рознеслася по Європі. Він дивував не тільки своїми масштабами, але і тим, що тут з’явилися незвичайні для європейських зоопарків сайгаки і кінь Пржевальського, у великій степовій вольєрі почали гніздувати страуси, паслися антилопи, зебри і інші екзотичні види копитних.
Засновник степового оазису поставив високу природоохоронну планку, яку подолав із запасом, як мінімум, в сто років. Створивши зоопарк, Фрідріх Фальц-Фейн з 1887 по 1892 рік закладає дендрологічний парк на штучному зрошуванні, а в 1898 році заповідує ділянку типчаково-ковилового степу на вічні часи. Як достовірно свідчать наукові джерела, до 1898 року в Асканії-Нова Ф. Фальц-Фейном була створена природоохоронна структура, подібна тій, що була прийнята за основу Біосферного резервату рішенням сесії ЮНЕСКО тільки в 1972 році. Ні війни, ні революції, ні могутня хода соціалістичних перетворень і «перемог» над природою не змогли зламати природоохоронний дух, закладений засновником. У 1919 році заповідник був націоналізований. Його перетворювали, перейменовували, змінюючи то на центр гібридизації і акліматизації тварин, то на інститут тваринництва степових районів, але при цьому завжди залишалися заповідні об’єкти: зоопарк, дендропарк і заповідний степ. Асканія-Нова — первісток заповідної справи, який з роками продовжує рости, набираючи потужність з кожним подальшим поколінням дослідників природи. Якщо за часів засновника площа зоопарку складала близько 100 га, то зараз тварини в напіввольному режимі живуть на площі 2330 га, дендрологічний парк з 28 гектарів розрісся до 167 га, а площа заповідного степу збільшилася з 500 га до 11054 гектарів. У 1984 році заповідник «Асканія-Нова» рішенням Бюро ЮНЕСКО внесений до списоку еталонних територій планети і є Біосферним резерватом. Сучасна його площа складає 33,3 тисячі гектарів, включає заповідний степ (ядро), буферну зону і зону типового землекористування. Він по праву є старим степовим Біосферним заповідником планети і найкрупнішим серед європейських степових заповідних територій. Біологічна різноманітність степових екосистем налічує більше 500 видів вищих рослин і більше 3000 видів тварин. Багато видів, зниклих за останні два сторіччя на величезних просторах минулих степів Євразії, тут продовжують існувати як звичайні: ковила — українська, Лессинга, волосиста, тюльпани скіфський і Шренка, белльовалія сармат, лук Регеля, волошка Талієва, зіркоплідник частуховидний та інші.
Впродовж теплого періоду року степові види трав різнокольоровою каруселлю змінюють зовнішність ландшафту. Залежно від домінування в травостої квітучих видів степ набуває смарагдово-зелених, блакитних, бузкових, жовтих, сріблястих і інших кольорових гам. Килими з природних кольорів змінюють один одного до середини червня, після чого степ впадає в паузу спокою до вересня.
Аборигенний тваринний світ пристосований до незаселеного в сухому жаркому кліматі. Над степом весь світловий день ллється пісня степового, польового і сірого жайворонків, б’є перепел, парять лугові луні і степові канюки. Через нинішню територію заповідника споконвіку проходить Азово-Чорноморський міграційний коридор, яким щорічно переміщається більше 250 видів птахів поодинці, десятками або величезними скупченнями в 40, 150 і навіть до 500 тисяч особин. Наявність постійного водоймища в центрі заповідної ділянки — Великого Чапельського поду, що привертає величезні скупчення мігруючих водоплавних птахів, стало підставою для включення цієї території в Список водно-болотяних угідь міжнародного значення. Асканія-Нова — один з основних в Північному Причорномор’ї пунктів весняно-осінніх скупчень сірого журавля — до 44 тисяч особин, зимівель дрохви — до 2500 особин, білолобого гусака, крижня і багатьох інших видів.
З ссавців в степу постійно мешкають борсук, лисиця, вовк, заєць-русак, безліч представників ряду гризунів. Плазуни мають в своєму складі ряд раритетних видів: полоз сарматський, степова гадюка, медянка. В цілому, тваринний світ заповідної території налічує 69 видів, занесених в Червону книгу України, 295 що охороняються Бернською конвенцією, 104 Боннською конвенцією, 12 занесених в Європейський червоний список.
Асканія-Нова це рукотворний оазис в степу, оскільки з кінця ХIХ століття тут розвивається дендрологічний парк, зрошуваний артезіанськими водами. Вода понт-меотіс-верхнесарматського горизонту розтікається ариками під кожну рослину, даючи життя 1030 таксонам деревних рослин і більше 680 видам трав’янистих. Це найкрупніший дендрологічний парк степової зони України, що має з 1983 року статус загальнодержавного. У ньому зростають 73 види рослин, занесених в Червону книгу України і близько 100 — рідкісних для Євразії. Інтродуковані тут рослини озеленюють зараз багато парків і скверів областей України.
Фальц-Фейнівські традиції розводити тварин не тільки у вольєрах зоопарку, а і на степових просторах одержали подальший розвиток. Асканійській зоопарк з напіввольним утриманням тварин довгий час залишався одним з найбільших парків світу, а також центром наукових розробок по їх збереженню і поверненню в дику природу. Асканія-Нова зробила основний внесок в збереження рідкісного виду — коня Пржевальського, поява якого в Європі з Монголії починалася в 1899 році саме звідси. У 1992 році, після довгої відсутності в дикій природі, вид успішно повернений з Асканії-Нова і Голландії в резерват Хустан-Нуру поблизу Улан-Батора. У Асканії-Нова, вперше в світі, ще на початку ХХ сторіччя почалися досліди по штучному заплідненню тварин, що дало неймовірний поштовх в розвитку тваринництва. Програма наукових досліджень кінця двадцятих років ХХ сторіччя по своїй екологічній спрямованості значно випереджала дослідження крупних центральних науково-дослідних інститутів. У сучасних умовах учені заповідника продовжують нарощувати науковий потенціал по дослідженню адаптивних особливостей диких тварин, переміщених в посушливі умови півдня України з інших кліматичних зон, і відновлювати втрати зоопарків пострадянського простору. На сьогодні немає жодного зоопарку України і пострадянського простору, де б не мешкали копитні або птахи асканійського походження. Багато видів птахів, що мешкають на території зоопарку у вольних популяціях, мають можливість розселятися на простори планети. Географія цього розселення тягнеться від Західної Франції до Забайкалья і від Нової Землі до верхів’їв Блакитного Нила. Таке трансконтинентальне значення сучасного Біосферного заповідника «Асканія-Нова».
Одночасно це найбільший на півдні України эколого-освітній центр. Почата при Ф. Фальц-Фейні екскурсійна діяльність (у 1909-1910 роках 2-5 тисяч відвідувачив на рік) продовжується. Зараз чисельність екотуристів складає 140 тисяч на рік. Серед низки запропонованих екскурсійних маршрутів, найбільшою популярністю користуються «Фотосафарі» у кінному екіпажі або на спеціально обладнаних машинах, до стад копитних тварин, які пасуться напіввільно в заповідному степу. Подорожуючи цим маршрутом відвідувачи опиняються то у північноамериканській прерії з бізонами, то на рівнинах Серенгеті з антилопами канна, гну, зебрами Чапмана, то у Джунгарській Гобі з кіньми Пржевальського, куланами або в безкрайніх казахстанських степах з швидконогими сайгаками. Все це, особливо весною і восени, доповнюється зграями птахів, що створюють неперевершений емоційний стан.
Історія створення і подальшого розвитку Біосферного заповідника «Асканія-Нова» є прекрасним прикладом, яким чином слід вписувати своє ім’я в історію людства, як це зробив незабутий вдячними нащадками Фрідріх Фальц-Фейн.
2 комментария. Оставить новый
Вітаю. Цікавий та пізнавальний матеріал. Чи бували відомі діячі України у заповіднику? Леся Українка? Можливо це вплинуло на їх творчість. Не можливо побувати у такій красі та файно не висловитися !
Доброго дня, заповідник відвідував Пащенко Володимир Михайлович — український науковець-географ і наукознавець, письменник, доктор географічних наук, професор. В 2002 році вийшла друком його поема «Степові орли понадальпійські» — епічне художнє полотно з багатоплановим історичним, природничим і сюжетним наповненням, що охоплює таврійські реалії останньої чверті другого тисячоліття і розкриває драматичні долі представників восьми поколінь німецького колоністського роду Фальц-Фейнів.