Початок червня – час, коли розцвітають “колючки”! Адже степ квітне не лише тонкими ковилами й ніжними дзвіночками. У розпал літа його кольорову палітру подекуди формують будяки – колючі, сильні, несподівано ефектні.
Українська назва “будяк” походить від праслов’янського “бодак”, утвореного від “bodti” – колоти. Це слово передає суть рослини: нею важко не вколотися, – але ще важче не помітити її під час квітування.
На цілинних ділянках Асканії-Нова в окремі роки масово квітує будяк гачкуватий (Carduus uncinatus), його місцева поетична назва – “степова рожа”. Здебільшого, за 3-4 роки після пожеж, він вибухає рожево-фіолетовим цвітом і перетворює вигорілі ділянки на барвисте, колюче море. Це частина відновлювальної сукцесії: будяк тимчасово закриває оголений ґрунт, захоплюючи вільну еконішу і стримуючи ерозію.
У цей самий час у Тарутинському степу масово квітує будяк пониклий (Carduus nutans), з великими пурпуровими “голівками” – кошиками, що ніби вклоняються землі.
Будяки – типові компоненти степового різнотрав’я і важливі учасники сукцесій, що відіграють свою специфічну роль у мозаїці рослинності степу. Степ – це не лише м’яке, а й загартоване. І він розповідає про себе навіть через колючки.
