Володарі квітів. Частина 2: різноманіття

Свої гнізда бджоли влаштовують у різних місцях. Найбільш простий – похідний варіант для усіх бджіл – це гніздування у норах, що притаманне і пращурам бджіл – осам. Більшість бджіл, які влаштовують гнізда під землею, самі риють нори. Так роблять бджоли-коллетеси, андрени, галікти. Більшість цих бджіл є усамітненими одинаками, які або взагалі гніздяться подалі від своїх родичів, або (як галікти) якщо і влаштовують поселення неподалік собі подібних, проте такі «колонії» власне колоніями назвати не можна, адже кожна бджола веде своє власне господарство і не піклується про чужих діточок. Правда, деякі галікти все ж таки перейшли на колоніальний спосіб життя невеликими родинами. Саме це можна спостерігати у облямованого галікта (Halictus marginatus), який поширений у Середземномор’ї. Спочатку самиця риє нору і облаштовує камери, де розвиваються 3 – 6 личинок, яких бджола забезпечила «медовими хлібцями» (мед із пилком). Після завершення робіт самиця засинає. Наприкінці літа виходять молоді бджоли, які, не покидаючи рідної нори, засинають до наступної весни. Навесні уся родина просинається и починає будувати гніздо, розширюючи його до 15 – 20 комірок. Після завершення цих робіт родина забезпечує личинок «хлібцями», бджоли закривають вхід до нори пробкою із землі і, зібравшись де-інде у ходах, вмирають. Усі, окрім старої самиці. Це все повторюється аж 5 років поспіль. При цьому гніздо постійно розростається: на 3 році воно налічує 50 комірок, а на 5 – аж 150. Нарешті, на 5 рік стара самиця, відклавши яйця, вмирає разом із іншими робочими особинами, а з яєць вилуплюється (нарешті!) нове покоління плодючих самиць і самців.

У фауні України налічується кілька видів галіктів, які дуже схожі один на одного. Проте є і відмінні від решти, а саме – бджоли-крихітки (Ceylalictus variegatus), які сягають лише 3 – 5 мм завдовжки.

 

Інші одиночні бджоли влаштовують гнізда у ходах в деревині. Саме це роблять найбільш примітивні бджоли гілеуси (Hylaeus). У деревині прогризають ходи і бджоли-теслярі, поширені переважно у тропічних регіонах, зовні чимось нагадують великих джмелів, але виблискують різними відтінками синього і чорно-синього, фіолетового та зеленого. Бджоли-теслярі вигризають вхід у сухій деревині. Він спочатку йде горизонтально, а потім загинається донизу – паралельно стовбуру дерева. Друзки, які нагризає бджола, йдуть на будівництво перетинок між камерами, які будуть заповнені «хлібцями» і де будуть жити личинки. Тропічні бджоли-теслярі полюбляють робити гнізда у порожніх стеблах бамбуку.

 

Порожні стебла ожини чи очерету, а також різні неприродні порожні елементи (як-то стічні шланги з кондиціонерів, порожнини у дерев’яних спорудах, тощо) використовують такі одиночні бджоли, як осмії. Ці комахи розширюють серединну порожнину стебла, нагризаючи його стінки. Цю масу далі буде використано для облаштування перетинок, які поділять стебло ожини чи очерету на кілька гніздових камер.

Усі описані види порожнин, коли вони вже є у наявності цілковито готові, приваблюють низку інших видів бджіл. Насамперед, це бджоли-листорізи (Megachile), які займають для гніздування порожнини стебел, деревних стовбурів, різних дерев’яних споруд, навіть нори у землі. Однак для внутрішнього оздоблення своєї оселі ці великі – трохи більші за медоносну – бджоли використовують… листя! Комаха нарізає округлі шматочки листя і робить з них щось на кшталт пакетику для насіння, але із заокругленим (а не гострим) дном. Це, власне, і є комірка, де буде розміщено «хлібець» і де буде жити личинка. Поступово порожнина нори чи рослинного стебла заповнюється послідовністю з кількох таких пакетиків з листя.

Близькі родичі бджіл-листорізів – це бджоли-шерстобити, або антидіуми (Anthidium). Найбільш привабливою оселею для цих бджіл є порожні раковини равликів. Оздоблення такої хатинки бджола робить із войлоку, який виготовляє з рослинних ворсинок, пуху рослин. Більш грубі ворсинки йдуть на виготовлення перетинок між комірками, а самі комірки вистелені найбільш ніжним пухом, наприклад, з волошок. Бджола згризає ворсинки, щелепами та лапками збирає їх у щільну кульку, яку несе до гнізда.

 

Інші бджоли роблять гнізда зі значно міцнішого матеріалу. Не дарма бджіл виду Chalicodoma muraria (= Megachile parietina) називають бджоли-каменярі: для будівництва вони, як справжні будівельники, використовують цемент. Його вони виготовляють із змішування часточок вапнякових порід із власною клейкою слиною. Після затвердіння таке гніздо доволі складно зруйнувати. Виглядає воно як більш-менш округлий наліпок цементу під скелею, каменем або на будівлі. Такі гнізда часто можна побачити у країнах Середземномор’я.

 

Усі ці бджоли, яких ми згадали вище, ведуть усамітнений спосіб життя.

Найбільші колоніальні / соціальні види бджіл – джмелі. Вони поширені переважно у помірних та субарктичних регіонах – близько 300 видів, а у тропічних широтах відомо лише 2 види. Джмелі добре адаптовані до життя у високих широтах і у горах: їхній щільний покрив із щетинок і сильна грудна мускулатура, як і великі розміри, дозволяють виробляти і зберігати тепло. Робота великих м’язів виробляє теплову енергію, а великі розміри і покрив із щетинок забезпечує більш ощадливе витрачання тепла. На світанку, коли температура особливо низька, джмелі прогрівають гніздо, інтенсивно працюючи грудними м’язами. При цьому відбувається вібрація крил і чутно «гудіння». Саме на світанку десь посеред вкритої росою луки можна почути характерне «гудіння» джмелів. Так вони гріються, трясучись від холоду…

 

Гнізда джмелі влаштовують у норах, напівзгнилих пнях, у низьких дуплах, розщелинах скель, нагромадженні каміння, у будівлях. Були випадки незвичного розташування гнізд, наприклад, у опудалі лисиці рудої, яке стояло на веранді. Саме гніздо часто зроблено із стебел трави із домішками пуху, пір’я, шерсті. А от комірки джмелі роблять із воску.

Саме віск є основним будівельним матеріалом найбільш еволюційно прогресивної групи бджіл – справжніх бджіл (Apidae). До них належать і медоносні бджоли (рід Apis) – одні із найбільш важливих комах (і тварин взагалі) у житті людини. Люди отримують від бджіл мед, віск, прополіс. Родини соціальних бджіл дуже великі і налічують зазвичай сотні, а часто – тисячі особин. Справжні, або медонсоні, бджоли (назва не дуже вдала, бо мед виробляють усі бджоли) облаштовують гнізда переважно у дуплах дерев. Хоча часто зустрічаються і відкриті соти західної медоносної бджоли (Apis mellifera) – тієї самої, яка відома усім українцям. Для спорідненого виду – великої індійської медоносної бджоли (Apis dorsata) облаштування великих відкритих сот є нормою. Уся величезна родина сидить просто на величезному (інколи – більше 2 м у діаметрі) соті, який підвішений під корнизом скелі або міцною і товстою бічною гілкою. Цей південноазійський вид значно більший за нашу медоносні бджолу: робочі особини сягають 2 см завдовжки. Але в усьому іншому усі медоносні бджоли схожі. Ну, майже усі…

 

1930 роки, десь у Південній Америці на південь від екватора…Бразилія має потенціал стати лідером із виробництва меду, але от проблема: гнізда європейської медоносної бджоли часто розорюють місцеві любителі меду та личинок. Що робити? «Геніальна ідея» – завезти і схрестити з європейським видом дуже агресивну африканську бджолу (Apis mellifera scutellata). Настільки агресивну, що згодом її прозвуть бджолою-вбивцею. Бразильці, мабуть, очікували великі збори меду, поширення бджолярства країною і недоторкані гнізда бджіл та вулики. Те що останні дійсно були недоторканими – це факт! І не тільки представниками дикої фауни, але й недолугими господарями: агресивні «африканці» жалили людей до смерті! Щодо збільшення виробництва меду – важко сказати, наскільки більш медоносними виявились гібридні бджоли, бо мало знайшлось охочих це перевіряти ціною власного життя. Колонії африканської бджоли були більшими за такі європейської, і от що цікаво: вони атакують ворога не певною частиною «охоронців», а усім роєм! І переслідують до півкілометра – доки не зажалять невдаху до смерті або він не сховається у водоймі чи закритому приміщенні.

Агресивність африканських бджіл можна пояснити тим, що на теренах їхньої історичної батьківщини дуже багато бджолоїдних тварин, зокрема таких, які розорюють гнізда (згадаємо хоча б сумнозвісного медоїда).

Біологія медоносних бджіл настільки цікава, що цьому питанню слід присвятити окремий пост.

У тропічних широтах Американського континенту живуть невеликі бджоли, жало яких не здатне проколоти шкіру людини. Це меліпони (Melipona). Вони теж виробляють мед, роблять соти з воску. Такі гнізда можуть висіти відкрито на гілках дерев, або ж розміщатись у дуплах чи під корою дерев. В останніх випадках вхід в укриття частково замазаний глиною, як і стінки сховища, де розташоване гніздо. На відміну від медоносних бджіл, які годують личинок упродовж усього періоду розвитку, меліпони роблять як одиночні бджоли: вони замуровують личинок у воскових комірках разом із повним запасом їжі на весь строк розвитку личинки. Серед меліпон є найменші види бджіл із довжиною тіла лише 2 – 4 мм.

 

Якщо ж казати про інший бік медалі у категорії “розмір”, то це буде велетенська бджола-листоріз з Молукських островів (Індонезія): Megachile pluto. Довжина цього велетня сягає 38 мм, а розмах крил цілих 63 мм.

Не всі бджоли є старанними вихователями своїх нащадків. Деякі види бджіл підкладають своє потомство у гнізда інших видів. Джмелі-зозулі не дарма так названі. Самиці цих видів дуже схожі на самиць тих видів, у чиї гнізда вони підкладають яйця. Надійно відрізнити їх можна за відсутністю у «зозуль» апарату для збору пилку, адже їм нема для чого (точніше – для кого) збирати пилок. Так само у гніздо одиночних бджіл (переважно тих, які живуть у норах) підкидають свої яйця бджоли-бродяжки (Nomada), які зовні більше схожі на ос – такі ж яскраво жовто-чорні.

Різноманіття бджіл не обмежене багатством типів влаштування гнізд і розмірів цих комах. Інколи від яскравих кольорів аж перехоплює подих. Ось, наприклад, вид бджоли-галікта Augochlora pura з Північної Америки, яка виблискує, немов вишуканий смарагд!

 

На жаль, усім цим чудовим істотам загрожує людська діяльність. Застосування отрутохімікатів, тотальна оранка степових ділянок або їхнє заліснення, робота засобів РЕБ та радарів ППО, промислове забруднення, радіохвилі мобільного зв’язку, пожежі (в тому числі – внаслідок бойових дій) – все це ставить під загрозу благополучне майбутнє бджіл. У тропічних регіонах велику загрозу становлять, окрім вище наведених факторів, також масштабне вирубування лісів.

Зникнення бджіл стане найбільшою катастрофою у біосфері планети Земля – від часів Великого Крейдяного вимирання. Без людей планета обійдеться, навіть без усіх хребетних тварин екосистеми функціонуватимуть і надалі. А от зникнення комах, особливо – такої важливої групи запилювачів, як бджоли, призведе до незворотних процесів деградації екосистем, в тому числі і через глобальне вимирання квіткових рослин. Божевільне людство перекроює свої уявні мапи світу, змінюючи кордони, поширюючи якісь примарні «світи» або не менш ілюзійні релігійні погляди. При цьому знищуючи біорізноманіття, зокрема – бджіл. Але чи зможуть вижити якісь релігії або національно спрямовані ідеології, взагалі сучасний глобальний капіталізм в умовах, коли не буде бджіл. Відповідь однозначна і невтішна: «НІ!» І з огляду на таке значення різноманіття бджіл додамо: усі політичні та історичні процеси людства виглядають настільки нікчемними, що на їхньому тлі кропітка робота бджілки, яка метушиться у купі квіток, є справжнім великим актом творення і життєствердження.

В екосистемах важливим є не тільки давати життя, але й регулювати його, часто забираючи. Без хижаків не може бути стійкої екосистеми. У наступному посту ми розповімо про грізних хижаків мікросвіту комах – мурах. Ці родичі бджіл та ос є справжньою загрозою не тільки для інших безхребетних, але й інколи для тих тварин, яких ми звикли вважати вінцем еволюції: ссавців. Безліч видів мурах у незліченній кількості є рушійною, часто – хижою силою наземних екосистем планети.

Станіслав Вітер, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник Лабораторії моніторингу природних екосистем, Біосферний заповідник «Асканія-Нова»