Саранові є природним компонентом степових, лучних, саванних
екосистем, відіграють свою роль в ланцюгах живлення цих біоценозів,
стравлюючи певну частину фітомаси рослин і, одночасно, є кормом для
різних видів хижих комах, земноводних, плазунів, ссавців, а їх трупи
слугують субстратом для мікроорганізмів та грибів. У збалансованій
екосистемі присутність Саранових є нормою, а динаміка їх чисельності
регулюється кліматичними та біотичними чинниками.
Регіон Біосферного заповідника «Асканія-Нова», як і більшість
степових екосистем України, в останні століття піддався масштабним
впливам з боку людини, зокрема, перевипасу свійською худобою,
розорюванню, зрошенню, які порушили плин природних процесів, і натепер
більшість катаклізмів, що виникають як в природних, так і штучно створених
біоценозах, є їх наслідком. Перевипас свійською худобою, певною мірою,
відійшов у минуле, бо чисельність корів та овець в селах за останні 30 років
знизилася в рази, але розорювання і зрошення на початок 2021 року сягнуло
рівня кінця 80-х років минулого століття. На марафоні за високими врожаями
сільськогосподарських культур аграрії і можновладці не звертали уваги на те,
що при різкій зміні природокористування в природі запрацюють механізми,
які можуть масштабно вплинути на економіку регіону та створити стресові
ситуації в соціумі. Наразі таким чинником стали воєнні дії, розв’язані
Російською Федерацією проти України, з масштабним руйнування аграрної
інфраструктури, випалюванням сільськогосподарських угідь та знищенням
Каховського водосховища, які збіглися з посухою, що охопила цього разу не
лише межиріччя Дніпро – Молочна. Посушлива друга половина минулого
року; досить тепла зима; суха, хоч і прохолодна, але без різких коливань
температури весна нинішнього створили оптимум умов для виживання яєць
Саранових у ворочках, відкладених у грунт в серпні – вересні. Цьому ж
надзвичайно посприяло зупинення на величезних просторах таких
агротехнічних прийомів, як глибоке дискування, оранка та й відсутність
комплексу весняної обробки полів. Поля швидко забур’янилися осотом
польовим, щирицею білою, лободою, що і потрібно для живлення
італійського пруса (Calliptamus italicus), який є найбільш масовою сараною
для регіону. Інший вид – сарана перелітна (Locusta migratoria) – притаманна
заплавним територіям вздовж р. Дніпро та її південних приток і масово
поширюється саме зараз від осередків розмноження на материк вже у вигляді
міграційної форми. Тож присутність цього виду в заповідних екосистемах
Асканії-Нової вказує на існування потужних осередків за його межами.
В заповідній зоні біосферного заповідника, вкритій здебільшого
злаковою рослинністю з потужною підстилкою, наявні природні чинники
стримування масового розмноження і виживання італійського пруса та й
інших видів саранових. До того ж цей вид не живиться злаками, йому
потрібно широколистяне різнотрав’я, площі якого в ковиловому степу
обмежені, а в суху погоду воно ще й погано розвивається. Спалахи
чисельності італійської сарани ми спостерігали і досліджували у 2003 та 2014
роках, через рік після пожеж, а тому маємо фактичний матеріал.
Відродження сарани відбувається наприкінці першої декади травня.
Саме тоді треба було проводити обстеження і контролювати поведінку цього
виду. Але ж територія окупована, та й фахівців там не залишилося.
В цілому ж, при спалаху сарани в природній екосистемі відбувається
зміщення в ланцюгу живлення з орієнтацією на масову здобич. Сарану ми
знаходили в екскрементах ссавців: борсука, їжака, лисиці рудої і навіть
вовка.
Що ми маємо натепер. Поштовхом для спалаху саме на заповідній
територія стала пожежа 2023 року та сприятливі погодні умови наступного
року під час її живлення, відкладання яєць і зимівлі за одночасного
скорочення чисельності природних регуляторних факторів. У пасовищному
варіанті ситуація дещо інша. Там теж відсутня степова підстилка, оскільки
другий рік триває посуха, обсохли основні водойми в центрі Великого
Чапельського поду, а окупаційна адміністрація не спромоглася запустити
резервну свердловину, яка там знаходиться, для наповнення ставка-
накопичувача та напування копитних тварин чистою водою і створення умов
для оселення птахів водно-болотяного комплексу, які тисячами вилітають
годуватися сараною різного віку, включаючи дорослих і їх яйцекладок
(ворочок). Ця ситуація виникла ще у травні і продовжується до сьогодні. Тож
там варто очікувати ще одну проблему – загибель копитних тварин в ближні
тижні чи протягом місяця – двох.
Що ж до подальшої ситуації із італійською сараною, то загроза спалаху
наступного року не зникає, оскільки 1 липня, внаслідок роботи російського
ППО, знову виникла пожежа на площі більше 800 гектарів, а це значний
масив, який частково перекриває територію, згорілу у 2023 році. На сусідніх
полях в зонах буферній та антропогенних ландшафтів також зберігаються
умови для виживання сарани, а природні чинники її споживання не набули
відповідної чисельності, оскільки весь регіон охоплений посухою і навіть
пролітні зграї птахів, скоріш за все, будуть перетинати цю територію без
зупинок, як це було ще до розбудови систем зрошення.
Стосовно міграційної сарани (Locusta migratoria) в долині р. Дніпро, то
там ситуація виглядає не краще. На території ложа Каховського водосховища
йде процес відновлення заплавної екосистеми, який наразі не може бути
збалансованим і, доки система не стабілізована, там варто очікувати спалахи
чисельності не тільки сарани, але, можливо, й інших видів, доки не
запрацюють природні регулятори. А це не може відбутися протягом 5 чи 10
років, тим більше, що там продовжуються бойові дії і ситуація є
непередбачуваною.
Віктор Гавриленко, зав. лабораторією Збереження різноманіття диких
тварин Біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна
НААН України, к.б.н., с.н.с.