Нащадок славного роду, репортер, спортсмен, бізнесмен, громадський діяч, меценат
(до 100-річчя з дня народження Едуарда Олександровича Фальц-Фейна)
Формування поглядів історичних особистостей, їх вчинків, мотивацій негативних чи позитивних дій, які стали надбанням людства і передаються з покоління в покоління, є живильним джерелом досліджень психологів, істориків, біографів.
Історія родоводу Фальц-Фейнів, що дав Росії знатних вівцепромисловців, військових, одного з перших екологів–практиків, основоположника сучасної заповідної справи нашої держави Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна, відома із середини XVIII століття. Принаймні, так свідчать останні і найбільш достовірні результати дослідження історіографа сім’ї Фальц-Фейнів Б.С. Скадовського.
Знаною постаттю, яка стала відомою в широких колах громадськості в другій половині ХХ століття, є нинішній патріарх цього роду Едуард Олександрович Фальц-Фейн. Він народився 14 вересня 1912 року у селі Фальцфейнове (нині Гаврилівка) Херсонської губернії.
Батько – Олександр Едуардович – другий із п’яти синів Едуарда Івановича та Софії Богданівни Фальц-Фейн (Кнауф). Мати – Віра Миколаївна – з відомого роду російських воєначальників Єпанчиних. Раннє щасливе дитинство в колі люблячих батьків, аури музики, квітів, культури спілкування, поїздок в степову оазу до Асканії-Нова перерване буремними роками революцій, еміграцією, переїздами з батьками через кордони та поневіряннями західними країнами. Нарівні з російської мовою, в оволодінні якою, як він сам підкреслює, основну роль відіграла мама, і чистоті якої не завадили десятиліття проживання за межами Росії, Едуард Олександрович володіє німецькою, французькою, англійською та італійською. Це дозволило йому легко орієнтуватися в будь-якій країні світу, куди проникли європейці, знаходити спільну мову з представниками культури, спорту, науки та дипломатії.
В молоді роки, отримавши агрономічну спеціальність квітникаря, одночасно серйозно займався велоспортом. У 1933 році виборов першість у чемпіонаті Франції. У подальшому освоїв професію репортера, що також сприяло швидкому налагодженню контактів з людьми різних професій, політичних поглядів та віросповідань. Власне, такий широкий спектр особистих уподобань сформував у нього ще у тридцяті роки ХХ століття риси сучасного європейця. Це дало йому можливість легше переживати життєві негаразди, якими були наповнені тридцяті та сорокові роки для кожного європейського жителя. У 50-і роки він всерйоз зайнявся туристичним бізнесом, переселився до князівства Ліхтенштейн, де на початку 60-х по сусідству з княжим замком збудував віллу із назвою «Асканія-Нова». Особливо він полюбляв автомобілі, слідкуючи за новинками та регулярно оновлюючи швидкісних залізних коней.
Куди б не заносила Едуарда Олександровича доля, він ні на мить не забував свого походження з Херсонщини. Його особливе ставлення до батьківщини інколи викликало непорозуміння з боку емігрантів, які покинули Україну за часів громадянської війни, втратили свою власність і негативно сприймали все, що відбувалося в тодішньому Радянському Союзі. З роками ностальгія за батьківщиною ставала все сильнішою, і Едуард Олександрович став шукати шляхи її відвідування. Інтерес до повернення зростав з поступовим просоченням на захід інформації про те, що одна із маєтностей Фальц-Фейнів – Асканія-Нова – стала об’єктом державної уваги і розбудовується в дусі задумів його знаменитого дядька Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна. Адже вже у 1919 році Асканія-Нова була спочатку оголошена Першим державним народним парком «Чаплі», а у 1921 перейменована у Перший державний степовий заповідник. Зміна назви не прижилася, і навіть на обкладинках наукових видань цієї установи у дужках продовжували писати Асканія-Нова.
Незважаючи на територіальні зміни та структурні реорганізації, які відбувалися в Асканії-Нова у 30-і, 60-ті та 90-ті роки минулого століття, три складові частини заповідного комплексу – заповідний степ, дендрологічний та зоологічний парки – набули подальшого розвитку. Якщо за часів Ф.Е. Фальц-Фейна у 1898 році заповідано 600 га степу, то на середину 60-х років його площа вже становила 11054 гектари і була найбільшою у Європі заповідною степовою ділянкою. Дендрологічний парк, який був закладений у 1887 році на площі 28 гектарів, на початку 70-х років ХХ століття становив більше 160 га, а зоопарк з напіввільним утриманням тварин із 100 гектарів розрісся до 23 квадратних кілометрів.
Всесвітньо відомий німецький дослідник дикої природи Бернхард Гржимек, відвідавши у 60-х роках Асканію-Нова, широко розрекламував цей Ноїв ковчег у західній пресі. В уяві барона Фальц-Фейна, титул якого Едуард Олександрович отримав від князя Ліхтенштейна, спливали спогади дитинства: поїздки на конях, верхи на ручному олені, прогулянки серед дрохв, павичів та фазанів. країнами. Участь у олімпійському русі (Едуард Олександрович був головою Олімпійського комітету князівства Ліхтенштейн) і сприяння в отриманні Радянським Союзом права на проведення Олімпіади-80 у Москві відкрили дорогу на Батьківщину.
Допомогло також особисте знайомство і дружні стосунки з метром української науки Борисом Євгеновичем Патоном. Взагалі Едуард Олександрович, з притаманною йому надзвичайною енергійністю, легко долав владні перепони, добиваючись зустрічей з керівниками відомств різних країн, монархами, прем’єр-міністрами, президентами. Нерідко вони самі шукали з ним спілкування. Едуард Олександрович є такою особистістю, що з’єднує покоління двох тисячолітть, а його життєвій мудрості, такту, вмінню вести переговори можуть позаздрити кращі дипломати. Неспроста на віллі «Асканія-Нова» у Вадуці, як колись у Фрідріха Фальц-Фейна в Асканії-Нова, завжди можна зустріти знаних людей. Від природи наділений тонким гумором і красномовністю, він може годинами розповідати про знатні роди, які свого часу були змушені покинути Батьківщину, та ким вони стали в поколіннях еміграції, а також відкрито про перипетії власного життя. Географія його стосунків – жителі всіх континентів, за винятком хіба-що Антарктиди.
Із розпадом Радянського Союзу він однаково толерантно ставиться до процесів, що проходять в Україні та Росії і намагається чимось допомогти у розвитку демократичних механізмів. Він відверто переживає за події, які стаються на території України. Його напрям громадської діяльності – розвиток спортивних, культурних та туристичних зв’язків між народами, а також збереження природи. Він з гордістю демонструє родовий герб, в основі якого голова коня Пржевальського. Саме завдяки організованій у 1899 році його дядьком експедиції до Джунгарської Гобі в Асканію-Нова були доставлені перші у Європі коні Пржевальського. Їхня поява тут стала поштовхом до організації наступних експедицій зоопарками Європи та Америки, що зіграло в подальшому ключову роль у збереженості виду. Через 100 років ми можемо категорично стверджувати, що вкладені Фрідріхом Едуардовичем Фальц-Фейном інвестиції у проект збереження коня Пржевальського наприкінці XIX століття реалізувались поверненням виду назад у природу Монголії після повного зникнення. Дізнавшись, що у Радянському Союзі готується проект з репатріації виду до Монголії, Едуард Олександрович жваво став цікавитись станом його втілення. У 1990 році він відвідав черговий конгрес із збереження коня Пржевальського в Берліні, де познайомився з провідними науковцями та ентузіастами, які вели міжнародні проекти. Потім прибув до Асканії-Нова. Весна 1990 року вразила його квітучими килимами степових квітів, стадами копитних тварин, що напіввільно паслися серед великих просторів, та зграями птахів. Одночасно прибула наукова делегація із зоопарку Сан-Дієго, науковці якого разом з асканійськими вченими завершували розшифровку геному коня Пржевальського. Родовід асканійських коней Пржевальського є ключем для розв’язання питання про походження тварин цього виду, які утримувалися у зоопарках світу. Тож Едуард Олександрович ще більше проникся інтересом до підготовки експедицій, які готувалися різними зоопарками. Найбільш підготовленим був радянсько-голландсько-монгольський проект, де головну роль повинен був відіграти саме Радянський Союз: безкоштовно передати 8 коней Монголії та довезти цих тварин від Асканії-Нова до Улан-Батору. Після розпаду СРСР Росія, як правонаступниця країни в міжнародних питаннях, не стала підтримувати проект і Україна залишилася сам на сам з проблемою повернення виду в дику природу. Скориставшись конкуренцією двох проектів: українсько-голландського та українсько-німецького — вдалося домовитися з Фондом коня Пржевальського Нідерландів про фінансування експедицій організаціями західних країн.. Експедиції розпочалися 5 червня 1992 року у Всесвітній день охорони навколишнього природного середовища, а вже 7 червня коні Пржевальського були випущені у спеціально підготовлені вольєри в резерватах Хустайн- Нуру за 100 кілометрів від Улан-Батора та резерваті Тахі-Таль за 1000 кілометрів від столиці поблизу кордону з Китаєм. Через два тижні в Асканію-Нова завітав Е.О. Фальц-Фейн. Милуючись табуном коней Пржевальського і слухаючи розповідь про вдалі експедиції з перевезення коней до Монголії, він раптом запитав, що мають з цієї експедиції голландці – Інга та Ян Боумани та німець Хрістіан Штауфер Освальд, які витратили тисячі доларів на фрахтування літаків та спорудження вольєр у Монголії. Почувши, що вони слідують Фрідріху Фальц-Фейну, який заклав зоопарк та дендропарк, заповідав в Асканії-Нова степ і тепер, яка б влада не була, його ім’я навіки записано в історію, Едуард Олександрович глибоко замислився на декілька хвилин, а потім заявив, що адміністрація заповідника завтра повинна назвати валютний рахунок установи. «Я хочу Вам допомогти! Мені весь час кажуть: чому ти їздиш до них, вони у Вас все забрали. А я не такий. Я перегорнув сторінку історії». З тих пір він двічі підтримував реконструкцію садиби засновника заповідника під музей природи Таврії, екологічний фонд «Відроджений степ», профінансував переклад і видання книги В. Фальц-Фейна «Асканія-Нова», передав заповіднику фотодокументи, репродукції картин, а також власний архів до Херсонського державного архіву. На його кошти замовлено і встановлено в Асканії-Нова пам’ятник засновнику заповідника Фрідріху Фальц-Фейну. До 2000 року він щорічно приїздив в Україну та Асканію-Нова, зустрічаючись з населенням, встановлюючи пам’ятні дошки у всіх колишніх маєтностях Фальц-Фейнів та близьких родичів. Його радо вітали як пересічні громадяни, так і представники органів місцевого самоврядування. Двері, у які так довго стукав патріарх роду Фальц-Фейнів, нарешті відкрилися. Кожного разу, приїжджаючи до України, Е.О. Фальц-Фейн добивався зустрічей з Президентами країни – Л.Д. Кучмою та В.А. Ющенком, а також іншими високопосадовцями. У Національній академії наук України та Українській академії аграрних наук він завжди був не тільки званим гостем, але й радником з міжнародних проблем. Маючи безмежне коло знайомих і відповідне міжнародне визнання, він має можливість стати посередником в складних питаннях міжнародного співробітництва, які виникають в процесі розбудови незалежної держави. Необхідність набуття Україною незалежності ним підкреслювалась особливо. Як приклад наводились такі маленькі держави як Ліхтенштейн, Люксембург чи Бельгія; чому ж одна із найбільших у Європі націй ніяк не може спромогтися поступу в європейському спрямуванні розвитку? З повагою ставлячись до Російської Федерації, до якої у Едуарда Олександровича не менше симпатій, ніж до України, оскільки його мама походила з роду знаних російських військових Єпанчиних, а дідусь був начальником Пажеського корпусу у Санкт-Петербурзі, в питаннях державотворення в Україні він завжди підкреслює необхідність розбудови самостійної держави.
Особливо значимою є його особиста заслуга в тому, що 2 квітня 1994 року було підтримано клопотання вченої ради біосферного заповідника і рішенням Кабінету Міністрів України до назви установи, що вже на той час мала статус природоохоронної науково-дослідної міжнародного значення, додалось «імені Ф.Е. Фальц-Фейна». Едуард Олександрович таки домігся того, щоб прізвище його роду було не тільки повністю реабілітоване в очах сучасного покоління, але й підняте до міжнародного рівня.
За значний внесок у налагодження зв’язків нашої держави з діловими колами Західної Європи, а також активне сприяння і фінансову підтримку у відновленні історичної спадщини Біосферного заповідника «Асканія-Нова» Едуард Олександрович нагороджений орденами Ярослава Мудрого V і IV ступенів і є повним кавалером ордена «За заслуги».
З нагоди 100-річного ювілею не можна не висловити слів вдячності цій знаменитій особистості, яка словом і справою підтримує тісні зв’язки з первістком заповідної справи нашої держави – Біосферним заповідником «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна та побажати йому здоров’я, побиття рекордів довголіття, збереження бадьорості і сили, подальшої гуманітарної співпраці на землі предків.
З безмежною повагою і вдячністю В. Гавриленко, директор Біосферного заповідника «Асканія-Нова» імені Ф.Е. Фальц-Фейна НААН, Заслужений природоохоронець України, член Національного комітету ЮНЕСКО з програми «Людина і біосфера»
08.06. 2012 р.