Історія природоохоронної справи на півдні України пов’язана зі створенням Фрідріхом Едуардовичем Фальц-Фейном в його приватному маєтку Асканія-Нова наприкінці ХІХ ст. унікального природно-аграрного комплексу, що поєднав збереження природи степів, створення колекцій дендрологічного і зоологічного парків, розбудову продуктивного сільськогосподарського виробництва. Ф.Е. Фальц-Фейн залишив Асканію-Нова у 1917 р. і наступного року був вимушений емігрувати до Німеччини, де пішов із життя у 1920 р. Жовтневий переворот 1917 р. і громадянська війна, у зону бойових дій якої декілька разів потрапляла Асканія-Нова, суттєво підірвали основну господарську галузь – вівчарство, і реально загрожували знищенню унікальних об’єктів, які формували поняття степової оази – зоопарку та дендропарку.
У червні 1917 р. Тимчасовим урядом комісаром Асканії-Нової було призначено Й.К. Пачоського. З грудня 1917 до квітня 1919 р. представником Академії наук Росії та Російського географічного товариства в Асканії-Нова був відомий мандрівник П.К. Козлов. Незважаючи на зусилля вчених і колишніх помічників Ф.Е. Фальц-Фейна, зберегти цілісний господарсько-заповідний комплекс під час громадянської війни було непросто. Маєток, зоопарк, ботсад зазнали значних втрат. 6 серпня 1918 р. в Києві на І з’їзді дослідників природи України було підтверджено особливе значення Асканії-Нова як пам’ятки природи і необхідність ужиття заходів щодо її перетворення у степовий заповідник. 26 жовтня 1918 р. на засіданні Української академії наук в Києві була розглянута доповідна записка П.К. Козлова про стан в Асканії-Нова. Секцією охорони природи (нею керував М.В. Шарлемань) Сільськогосподарського наукового комітету України була підготовлена доповідна записка для уряду і вже 1 квітня 1919 р. Радою Народних Комісарів Української Соціялістичної Радянської Республіки затверджено «Декрет про оголошення колишнього маєтку Фальц-Фейна «Асканія-Нова» Народним Заповідним Парком».
З об’єктивних причин (часта зміна влади, ведення військових дій) здійснення будь-яких заходів зі створення проголошеного заповідного парку було неможливе. Але прийняття цього першого державного документу, яким оголошувалась націоналізація приватних заповідних об’єктів, стало поштовхом для подальшого їх збереження та розбудови.