ПРО ЛАБОРАТОРІЮ БІОМОНІТОРИНГУ
Сучасний науковий штат лабораторії біологічного моніторингу та заповідного степу складають ботаніки (флористика, фітоценологія), зоологи (герпетологія, теріологія, орнітологія) та ґрунтознавці. Темою науково-дослідних робіт лабораторії є «Дослідити функціональну організацію і динаміку педосистем, фіто- і зооценозів природно-антропогенного комплексу територій Біосферного заповідника «Асканія-Нова»». Програмою моніторингу 2011–2015 рр. передбачений поглиблений аналіз структурно-функціональної організації та динаміки природно-антропогенного комплексу екосистем Біосферного заповідника «Асканія-Нова» у площині модельних (вузлових, індикаторних) об’єктів, що є логічним поступом попередніх інвентаризаційних та кадастрових робіт і фундаментальною базою комплексної оцінки актуального стану степу, побудови цілісної картини та прогнозування його динаміки у взаємодії з антропогенними ландшафтами.
Тематика лабораторії передбачає інтегральну характеристику автогенезу та алогенної динаміки педосистем, флори та рослинності, фауністичного комплексу у різних режимах використання території, прогнози стану природних екосистем, розробку екологічних засад і нормативної бази раціонального природокористування та рекомендацій з управління природними територіальними комплексами. Планується вивчити стан ґрунтового покриву територій інтенсивного господарського освоєння, де формуються ґрунтові відмінності, невластиві зональному типу ґрунту, розвиток ґрунтоутворюючих процесів під впливом лісової культури у різних умовах утримання, розробити заходи щодо оптимізації родючості та екологічного стану темно-каштанових залишково солонцюватих грунтів Біосферного заповідника «Асканія-Нова»; дослідити еколого-ценотичну диференціацію, хорологічну та біоморфологічну структури флори, созологічні аспекти раритетного флорофонду; популяційну структуру та фітопродукцію корінних асоціацій рослинності асканійського степу за спонтанної динаміки та алогенних сукцесій; закономірності просторової структури популяцій земноводних, плазунів, птахів та ссавців; сезонну та багаторічну динаміку чисельності, функціональне навантаження окремих фауністичних груп на різні біотопи; розкрити причини елімінації та розробити практичні плани з репатріації зниклих аборигенних видів; впровадити проект резервування та оптимізації режиму цілинних територій регіону Біосферного заповідника «Асканія-Нова» у контексті розбудови регіональної екомережі.
Таким чином, до завдань лабораторії входить проведення екологічних досліджень у природному ядрі заповідника, зонах буферній та антропогенних ландшафтів, прогноз сукцесій, контроль і оцінка біорізноманіття екосистем заповідної території та регіону в цілому, дослідження речовинно-енергетичного обміну в екосистемах, вивчення екології окремих аборигенних видів, складання програм ренатуралізації частини земель, що виводяться з інтенсивної експлуатації та участь у їх реалізації, розробка проектів та впровадження мережі охоронних територій, що забезпечить екологічний оптимум на регіональному рівні, підтримку існуючої системи об’єктів природно-заповідного фонду та проектованої у межах Азово-Чорноморського міграційного коридору.
ПРО ІСТОРІЮ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЗАПОВІДНОГО СТЕПУ
Вивчення природного комплексу сучасного Біосферного заповідника «Асканія-Нова» починається з перш. пол. ХІХ ст. агрономом Францом Теецманном, що служив за контрактом управителем колонії герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського продовж 1832-1843 рр. У 5 його працях подано перші відомості про клімат, ґрунти, та рослинність маєтку. Ф. Теецманн зібрав гербарій з обох герцогських ділянок (Асканії-Нова та Дофіно) та склав перший флористичний список асканійського степу (і, почасти, прилеглої території), зазначивши відносну кількість кожного виду. На жаль, публікації Ф. Теецманна були практично забуті. У перекладі оригіналу Ф. Теецманна, опублікованого у 1845 р. у Санкт-Петербурзі – «Про південно-російські степи та про маєтки герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського, що знаходяться у Таврії» за редакцією професора О.А. Янати зазначено: «Навіть такому старанному дослідникові флори Асканії-Нова як Й. Пачоський ця праця була відома досі тільки своєю назвою, але не була ним знайдена та використана як первісне літературне джерело для флори Асканії-Нова, а разом, і причорноморських степів. Не зробили цього й інші дослідники Асканії. А тим часом… Ф. Теецманнова праця хоч і давнє, але солідне джерело…». Суть його пріоритету полягає у оригінальних кількісних методах досліджень рослинного покриву степу.
Відомості Ф. Теецманна про природні умови району Асканії-Нова доповнюють публікації П.І. Кеппена та О.В. Совєтова. Загалом, роботи ХІХ ст. окреслюють перший етап природничих досліджень асканійського степу і його регіону, до організації самого заповідника.
Після остаточного закріплення в натурі заповідного степу бароном Ф.Е. Фальц-Фейном, його флору почали активно обстежувати та гербаризувати С.А. Мокржецький (1898), Й.К. Пачоський (1902-1923), О.С. Дойч та О.А. Яната (1913-1929), С.А. Дзевановський (1923-1927), М.С. Шалит (1924-1930), Н.О. Десятова-Шостенко (1926-1930), Н.Т. Осадча (1929-1932), Н.Т. Нечаєва (1929-1933), З.Т. Ізвєкова (1937-1941) та ін.
З початку ХХ ст. з’являються зведення по флорі Таврійської губернії О.С. Дойча та О.А. Янати: «Флора степи Мелитопольского и юго-западной части Днепровского уездов Таврической губернии» та «Дополнительный список растений севера Таврической губернии». За результатами систематичних досліджень флори та рослинності степу виходить серія праць Й.К. Пачоського, зокрема багатотомне видання «Описание растительности Херсонской губернии», що дотепер не втратило своєї актуальності і є класичною, фундаментальною базою даних про стан флори та рослинність причорноморського степу кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Широкомасштабне та комплексне дослідження природи почалось після оголошення Асканії-Нова державним степовим заповідником та організації Науково-степової станції, що за короткий період свого існування (1922-1931 рр.) здійснила комплекс досліджень, насамперед з інвентаризації природних ресурсів заповідника. Завідувачем ботанічним відділом – Й.К. Пачоським (1922-1923) та співробітницею Ю.Д. Суховою – покладено початок стаціонарним ботанічним дослідженням. У 1923 р. Й.К. Пачоським складено перший анотований список флори державного заповідника «Асканія-Нова». У 1925 р. здійснено комплексне дослідження рельєфу, ґрунтового покриву та рослинності цілинного степу. Згодом, розгортаються фауністичні пошуки під керівництвом та за безпосередньої участі видатного природознавця професора О.О. Браунера. Перші підсумкові роботи «Матеріали до орнітофауни Державного Степового Заповідника «Чаплі» та його району» і «Материалы к изучению орнитофауны Первого Государственного Степного Заповедника «Чапли», де узагальнені дані, зібрані Ф.Е. Фальц-Фейном, К.Є. Сіянком, С.І. Снігіревським та Г.І. Рібергером за 1886-1924 рр., належать М. Шарлеманю та В. Соколову. У 20-30-их рр. виходить низка праць по безхребетних заповідника, серед яких центральне місце займають ентомологічні розвідки С.І. Медведєва – «Энтомофауна асканийской целинной степи» та ін. Вивченню земноводних, плазунів та ссавців присвячені публікації Н.І. Дєргунова – «Дикая фауна Аскании», О.О. Браунера – «Список млекопитающих заповедника «Аскания-Нова», І.Д. Іваненка та І.Г. Підоплічка.
За ініціативою ґрунтознавчого відділу станції відбулись дослідження гідрології та ґрунтового покриву цілинного степу, у якому приймали участь академіки Г.М. Висоцький та О.М. Соколовський, а також ґрунтознавці В.А. Францессон, М.І. Саввинов, Н.Б. Вернандер та ін.
Н.О. Десятовою-Шостенко та М.С. Шалитом започатковуються геоботанічні дослідження. У серії геоботанічних нарисів державного заповідника «Чаплі» висвітлено результати картографувань рослинності степу та відображено цілісну картину її стану і територіального розподілу. Вперше означено класифікаційні одиниці рослинності – асоціації та показано їх екологічну приуроченість. Паралельно вивчався вплив на рослинність степу випасу та пожеж, процеси демутації (відновлення) перелогів (М.С. Шалит, Л.І. Тюліна). Чільну позицію у літературному доробку М.С. Шалита займає праця по структурі та флуктуаційній динаміці рослинності Великого Чапельського поду, а його ризологічні дослідження є неперевершеним здобутком вітчизняної екологічної морфології.
Глибокий аналіз рослинності заповідної ділянки «Стара» здійснено академіком В.М. Сукачовим та Г.Н. Поплавською. В обіг ботанічної термінології введено нові фітосоціологічні категорії – «едифікатори» та «асектатори».
Комплекс робіт з інвентаризації фітобіоти заповідного степу довершили ліхенологічні пошуки А.М. Окснера (1924) та флористичні і геоботанічні експедиції М.В. Клокова (1921, 1927), М.І. Котова (1927), Є.М. Лавренка (1927) та ін.
Загалом, період існування степової станції – час найбільш плідного дослідження природи асканійського степу. У «Вістях» заповідника було опубліковано фундаментальні наукові роботи про клімат, гідрологію, ґрунти, рослинність та фауну регіону.
У 1929 р. під керівництвом професора Харківського університету В.В. Станчинського організуються еколого-біоценотичні дослідження. Однак, після візиту влітку 1933 р. в Асканію-Нова Т.Д. Лисенка та І.І. Презента науково-дослідна робота була згорнута, а наукові співробітники визнані «ворогами народу».
Непоправної втрати науково-дослідній роботі заповідника завдав період окупації. Було знищено науковий архів заповідника, його музейні фонди, наукову бібліотеку та гербарій. Лише окремі гербарні збори (дублікати) Й.К. Пачоського, О.А. Янати, С.А. Мокржецького, С.О. Дзевановського, М.С. Шалита, Ф.Я. Левіної, що зберігались у Природничо-історичному музеї Таврійського губернського земства перейшли до фонду гербарію Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. У іменній колекції Й.К. Пачоського «Флора Таврії» та «Херсонська флора», що належить Одеському національному університету ім. І.І. Мечнікова, збори з Асканії-Нова представлені усього 62 гербарними аркушами. 104 гербарні зразки Й.К. Пачоського з території заповідника зберігаються у Херсонському краєзнавчому музеї.
Післявоєнне відновлення наукових досліджень в Асканії-Нова було ініційоване Ботанічним інститутом ім. В.Л. Комарова АН СРСР. У 1947 р. В.М. Понятовською організовано стаціонарні геоботанічні та фенологічні спостереження, здійснено роботу з відновлення гербарію, у подальшому перейняту М.А. Рєщіковим (1949-1950 рр.), Є.І. Коротковою (1950-1953 рр.), І.О. Щипановою (1960-1964 рр.), В.Г. Водоп’яновою (1966-1970 рр., 1975-1980 рр.), Є.П. Ведєньковим (1966-1970 рр., 1986-1987 рр.), А.М. Красновою (1981 р.), Л.Д. Єлоновою (1987-1990 рр.), К.Є. Голованьовою (1981-1985 рр.) та ін.
Орнітологічні дослідження 1948-1952 рр. узагальнені у кандидатській дисертації В.Д. Треуса «Птицы района Аскании-Нова и методы их привлечения», наукових статтях І.Д. Іваненка і Г.А. Успенського з В.Д. Треусом.
Чергове флористичне зведення території заповідника «Асканія-Нова» було підготовлене Є.І. Коротковою у 1964 р. Нею було досліджено динаміку та продуктивність фітоценозів степу, його автогенні та алогенні зміни, здійснено класифікацію та картографування рослинності. З 1965 р., під керівництвом Є.П. Ведєнькова, ботанічні дослідження у заповіднику «Асканія-Нова» отримали стабільну тематику: фенологія рослинності за екологічним профілем (плакор-схил-під), інвентаризація флори природного ядра, періодичне картографування рослинності цілинного масиву та перелогів, моніторинг за відновленням рослинності степу після випасу, розорювання, пожеж, сінокосіння, затоплення, впливу заповідного режиму, аналіз продуктивності зональних та інтразональних фітоценозів, екологія ендемічних та раритетних рослин тощо. У 70-их рр. здійснено комплексне вивчення динаміки відтворення і відмирання надземної та підземної рослинної маси, використання гумусу, ґрунтової вологи та основних елементів, що надходять в ценози при зрошенні, а також спостереження за динамікою гризунів (Н.Ю. Дрогобич, С.С. Звегінцов, Т.І. Ушачова, Є.П. Карпачевська).
Вагомі результати з аналізу демутації рослинності асканійського степу відображені у працях Г.I. Білика, В.В. Осичнюка, В.С. Ткаченка. Важливою складовою широкомасштабної тематики щодо зональної класифікації життєвих форм стали біоморфологічні дослідження флори асканійського степу Л.П. Васильєвої. Здійснено інвентаризацію бріофлори (мохоподібних) заповідника (М.Ф. Бойко та ін.).
Результати вивчення хребетних заповідного степу в 1965-1975 рр. викладені в роботі Є.П. Ведєнькова та Є.П. Карпачевської «Сучасний стан фауни хребетних заповідного степу «Асканія-Нова». Палеонтологічні матеріали, добуті в Асканії-Нова, обговорюються у монографії Л.Г. Дінесмана «Биоценозы степей в голоцене». Розвиток рослинництва на Півдні України поставив проблему боротьби зі шкідниками і, в першу чергу, з норицями гуртовими, масове розмноження яких у середині 60-их рр. призвело до значних втрат врожаю. Вивченням екології цих гризунів та розробкою методів боротьби з ними займався відділ популяційної екології Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена АН УРСР під керівництвом І.Т. Сокура.
В наступні періоди штатними науковцями досліджено структуру та динаміку біоценозів, виконано роботи з розробки науково-обґрунтованого режиму збереження заповідного степу та його раціонального використання. У 1986-1990 рр. здійснено наступну реінвентаризацію флори вищих рослин та картографування заповідного степу (Є.П. Ведєньков). Згідно з договорами про творчу співпрацю між Науково-дослідним інститутом тваринництва ім. М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» ПВ ВАСГНІЛ, у складі якого до 1995 р. перебував заповідний комплекс, та Інститутом зоології ім. І.І. Шмальгаузена АН УРСР, у 1979-1990 рр. проводяться комплексні дослідження зообіоти заповідного степу та прилеглої території. Про різноплановість робіт цього періоду свідчать публікації В.М. Хоменка, О.А. Петрусенка, та І.В. Жежерина – «Состав почвенно-подстилочной мезофауны асканийской целинной степи», Ю.О. Реута «Современное состояние популяции степного сурка в заповедной степи «Аскания-Нова», І.К. Поліщука та Ю.О. Реута – «Итоги исследований териофауны заповедной степи Аскания-Нова», М.М. Семенова та Ю.О. Реута – «Фауна птиц и млекопитающих Биосферного заповедника «Аскания-Нова», І.Г. Ємельянова та І.К. Поліщука – «Динамика численности общественной полевки в Биосферном заповеднике «Аскания-Нова», Н.Ю. Полчанінової – «Пауки заповедника «Аскания-Нова» та праці В.Є. Гурьянової, С.О. Заблудовської, С.В. Межжеріна і І.В. Загороднюка, Г.Д. Сергієнка, Л.О. Колодочки, В.О. Харченка і В.В. Ткача та ін.